ПОДОРОЖ ДО ДНІПРА

Неділя 20.07.2003 ..."поховайте мене на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно..."Малюю вид з Чернечої гори і думаю: чи сподобався би мій твір Шевченкові? А сам собі кажу: О, великий Тарасе! Яке прекрасне пристанище, Ти вимолив у Бога! Яка велична Земля світиться перед Тобою! Всі мавзолеї світу не зрівняні з Твоїм - такі дрібні, пихаті.

Пишу дніпровий простір захоплено. Скінчивши, бачу: малювати ще і малювати. Надіюся вернутися. Добре б з дітьми, друзями, земляками. Думається, кожний, хто себе поважає, зветься українцем, і просто - доброю людиною, повинен побувати на цих горах. Щоб зійти до підніжжя добрішим, розумнішим.

Спускаюся і читаю в середині сходів кам'яну плиту: "Дай Боже, коли-небудь, хоч на старість стати на тих горах окрадених у маленькій хаті. Хоча серце замучене, потрачене горем принести і положити на Дніпрових горах"... Тільки бездушний не здригнеться від тої великої скромності, мудрості і тужної чистосердечності.