Неділя 29.07.2012 Вперше зацвіла на вікні пеларгонія... Десь з десяток років тому назад взяв в сестри відщепок квітки, аби мав живе нагадування про Новопавлівку, і посадив у себе в Бєлгороді. Прижилася рослина, але все тягнулася довгими пагонами. І що не робив: вкорочував, пересаджував, поливав добривами та вона ніколи не квітла. Відчаявся бачити гарне фіолетове квіття. А вчора, дивлюсь, вперше рясно покрилася ними. Подумав серцем: то Міля, по недавній смерті своїй, проявилася і прийшла в мою домівку. Втішаюся і плачу, згадуючи прекрасну сестру, що була мені доброю мамою, мудрою співбесідницею, талановитою колегою водночас.

МЕЛАНІЯ БОБЕНЧИК. "Подарунок мамі", 1960 50х60, папір, гуаш

МЕЛАНІЯ БОБЕНЧИК. "Квіти для брата". 1960, 50х60 папір, гуаш

ХОРВАТІЯ. СМІЛЯН "Гора Кирчмар - свідок народження Ніколо Тесла" 2012

В ХОРВАТІЮ ДО НІКОЛО ТЕСЛА

Пятниця 15.6.2012, Геніальний серб, як говорили сучасники, винайшов 20-й вік. Одначе, людство згадує його зараз значно менше ніж Альберта Ейнштейна, чи Сигізмунда Фрейда. Може тому, що олицетворює красу і силу словянського світу. Я з переживанням хвилюючого інтересу до вченого з Балкан живу давно. Сьогодні в Кедзєжин-Козле стрічаю Чеславу Ціхонь і кажу: збираюся в Хорватію, тільки не знаю дороги і як це влаштувати. На що художниця відповіла: не їдь - там небезпечно, ти потрапиш в "Чечню". Але коли хочеться там побувати, то цікався Дубровником, побувай в Спліті - побачиш дивну архітектуру! - Мені треба бачити Смілян, а архітектура зачекає, доказую своє. Не прийшовши до порозумінь, жінка бере під руку і веде в турагенство "Сіндбад". Там кожний з нас розповідає: Чеслава про красоти побережжя Адріатичного моря, я - про Миколу Тесла. І, видно, моє намагання взяло верх: через інтернет знаходиться можливість потрапити туди автобусом фірми "Ретман" за... 200 злотих проїзду туди-назад. Та це ж безплатно! - повторяла мила колега всю дорогу назад до готелю. Ти побачиш Спліт, ти... Ні, я вийду з автобуса в Госпічі і буду малювати землю великої людини! - твержу в відповідь. На тому ми й розцілувалися.

Субота 16.6.2012 Ночую в офісі Спілки художників міста Ополе. Не спиться, неспокій, думки чи не відмовитися. Вранці іду до автовокзалу. Водії про дивного росіянина вже знають все і виражають симпатію. Кажуть, в другу суботу вернемося і заберемо з місця висадки. Даруємо карту країни, ось наш номер мобільного - дзвони, коли що.

З вікна милуюся краєвидами Польщі, Чехії, Словакії. Австрії, Венгрії. Висаджуюся в полі на заправці Жір о четвертій ночі. Світає, з-за недалекого хребта гір збирається виглянути сонце. Цікавлюсь оточенням і... перша прикрість! За столиками кафе гвалтують парубки, брязкає скло. Питати в них як їхати далі, де поміняти євровалюту не наважуюся. Скотчем укріплюю на валізі папір з текстом "Госпіч. Смілян" і показую кожному, хто пристає до бензоколонки. Добрий чоловік знайшовся десь по трьох годинах голосування і без слів взяв в авто. Проїхавши кілометрів 50, висадив на роздоріжжі перед шлагбаумом, де платять за дорогу. Мою 10-єврову купюру не взяв, а вказав як їхати далі. Знову демонструю напис. Одна жінка зупинилася і, вказуючи на салон автомобіля, промовила: для мухи нема місця! А забрали якісь типи. Вкинули в фургон і в Госпичі вимагали 50 евро. Дав 10, бо їхали хвилин 15, не більше.

О, небо тут один ультрамарин! Глибоке, напружене, жодна хмаринка не впливає в його простір. Земля розкошує високими травами, десь там за рожевими горами море, відчувається аромат його хвиль. Містечко ж, яке залишив за собою, ідучи пішки в Смілян, затрапезне і мало свідчить, що це Європа. В родинне село, вірніше хутір, вела неширока дорога і білборди до меморіального заповідника стояли майже на кожному з шести кілометрів. Його підковою оточує потічок з містком, тому потрапити нелегально на подвір'я садиби, здається, неможливо. Перед обійстям на зеленому газоні вченому поставлена скульптура. З першого погляду дещо аматорська, але мені подобається образ. Ще є чудовий музей, лекторій. Все прекрасно влаштовано, то ж не дивно, що екскурсії безперервні.

Єднання природи і людського житла дивовижно гармонійне. Та мені не легко вибрати сюжет. Шукаю, котрий би міг говорити на образному рівні. Думаю, гора Кирчмар, що відокремилася від гряди гір в долину і невисоким вістрям зеленої вершини вп'ялася в небеса, напевно навертала увагу малого Ніколо ще з колиски. І чи не нагадує вона сконструйовані ним башти в Америці, з яких струменіли блискавки електричних розрядів? Берусь за роботу, але біда!- забув мастихін. Без цього інструменту я майже безсилий. Та стараюся. Потім малюю другий образ - церкву Петра і Павла в золотих променях заходящого сонця. Над мною в широкому галуззі липи гудуть бджоли і це вдохновляє мене.

До Госпіча вертаюся на авто працівниці музею, яка радить шукати притулку в готелі "Анна". Впустили, а маячило шукати ночівлю десь в бурянах. За дві ночі і літру звичайної води - заплатив 75 і 25 євро. Не встиг спитати офіціантки яку "цілющу воду" продає, вона миттєво зникла і більше її не бачив.

Неділя 17.6.2012 Сказати, що добре виспався, не можу, бо далеко за опівніч в ресторані гриміло хорватське весілля. Зато снідав з шведського стола досить смачними наїдками. Спитався, де гімназія в якій вчився Тесла? Показують. На стіні учбового закладу є три вивіски, але жодна з них без його прізвища. Оглядаюся далі і бачу в скверику велику чорну стелу. Невже людині, яку називають електричним Прометеєм і ставлять поруч з Леонардо да Вінчі? Так! Але видовище жахає: гранітна плита заляпана битумом так, що викарбуваний на ній текст неможливо прочитати. Зверху покладено якесь сміття. Обіч чотири лавки. Для випивох певно: скрізь валяються порожні пляшки, посуда. Фотографую і лише на дисплеї проступають деякі букви тексту і по них можна впевнитися, що йдеться про великого земляка госпічан. Почуття гнітючі і думається: отака вдячність від тих хто зараз користується його електричними винаходами, інтернетом, мобільним зв'язком... Про малювання не може бути й мови. Мені мниться: тікай звідси найшвидше - пропадеш! Вертаюсь до готелю, збираю речі, спішу до автовокзалу. Там до Загреба вже стоїть автобус...

В столиці держави теж щастить: через годину вирушає поїзд до Катовиць. В вагоні не блаженствую: з сусіднього купе лунає п'яний лемент, пісні, звучать свистки, пищалки, труби. То їдуть в Польщу хорватські фанати вболівати за гру своєї команди в чемпіонаті Європи з футболу.