ХОРВАТІЯ. СМІЛЯН "Гора Кирчмар - свідок народження Ніколо Тесла" 2012

В ХОРВАТІЮ ДО НІКОЛО ТЕСЛА

Пятниця 15.6.2012, Геніальний серб, як говорили сучасники, винайшов 20-й вік. Одначе, людство згадує його зараз значно менше ніж Альберта Ейнштейна, чи Сигізмунда Фрейда. Може тому, що олицетворює красу і силу словянського світу. Я з переживанням хвилюючого інтересу до вченого з Балкан живу давно. Сьогодні в Кедзєжин-Козле стрічаю Чеславу Ціхонь і кажу: збираюся в Хорватію, тільки не знаю дороги і як це влаштувати. На що художниця відповіла: не їдь - там небезпечно, ти потрапиш в "Чечню". Але коли хочеться там побувати, то цікався Дубровником, побувай в Спліті - побачиш дивну архітектуру! - Мені треба бачити Смілян, а архітектура зачекає, доказую своє. Не прийшовши до порозумінь, жінка бере під руку і веде в турагенство "Сіндбад". Там кожний з нас розповідає: Чеслава про красоти побережжя Адріатичного моря, я - про Миколу Тесла. І, видно, моє намагання взяло верх: через інтернет знаходиться можливість потрапити туди автобусом фірми "Ретман" за... 200 злотих проїзду туди-назад. Та це ж безплатно! - повторяла мила колега всю дорогу назад до готелю. Ти побачиш Спліт, ти... Ні, я вийду з автобуса в Госпічі і буду малювати землю великої людини! - твержу в відповідь. На тому ми й розцілувалися.

Субота 16.6.2012 Ночую в офісі Спілки художників міста Ополе. Не спиться, неспокій, думки чи не відмовитися. Вранці іду до автовокзалу. Водії про дивного росіянина вже знають все і виражають симпатію. Кажуть, в другу суботу вернемося і заберемо з місця висадки. Даруємо карту країни, ось наш номер мобільного - дзвони, коли що.

З вікна милуюся краєвидами Польщі, Чехії, Словакії. Австрії, Венгрії. Висаджуюся в полі на заправці Жір о четвертій ночі. Світає, з-за недалекого хребта гір збирається виглянути сонце. Цікавлюсь оточенням і... перша прикрість! За столиками кафе гвалтують парубки, брязкає скло. Питати в них як їхати далі, де поміняти євровалюту не наважуюся. Скотчем укріплюю на валізі папір з текстом "Госпіч. Смілян" і показую кожному, хто пристає до бензоколонки. Добрий чоловік знайшовся десь по трьох годинах голосування і без слів взяв в авто. Проїхавши кілометрів 50, висадив на роздоріжжі перед шлагбаумом, де платять за дорогу. Мою 10-єврову купюру не взяв, а вказав як їхати далі. Знову демонструю напис. Одна жінка зупинилася і, вказуючи на салон автомобіля, промовила: для мухи нема місця! А забрали якісь типи. Вкинули в фургон і в Госпичі вимагали 50 евро. Дав 10, бо їхали хвилин 15, не більше.

О, небо тут один ультрамарин! Глибоке, напружене, жодна хмаринка не впливає в його простір. Земля розкошує високими травами, десь там за рожевими горами море, відчувається аромат його хвиль. Містечко ж, яке залишив за собою, ідучи пішки в Смілян, затрапезне і мало свідчить, що це Європа. В родинне село, вірніше хутір, вела неширока дорога і білборди до меморіального заповідника стояли майже на кожному з шести кілометрів. Його підковою оточує потічок з містком, тому потрапити нелегально на подвір'я садиби, здається, неможливо. Перед обійстям на зеленому газоні вченому поставлена скульптура. З першого погляду дещо аматорська, але мені подобається образ. Ще є чудовий музей, лекторій. Все прекрасно влаштовано, то ж не дивно, що екскурсії безперервні.

Єднання природи і людського житла дивовижно гармонійне. Та мені не легко вибрати сюжет. Шукаю, котрий би міг говорити на образному рівні. Думаю, гора Кирчмар, що відокремилася від гряди гір в долину і невисоким вістрям зеленої вершини вп'ялася в небеса, напевно навертала увагу малого Ніколо ще з колиски. І чи не нагадує вона сконструйовані ним башти в Америці, з яких струменіли блискавки електричних розрядів? Берусь за роботу, але біда!- забув мастихін. Без цього інструменту я майже безсилий. Та стараюся. Потім малюю другий образ - церкву Петра і Павла в золотих променях заходящого сонця. Над мною в широкому галуззі липи гудуть бджоли і це вдохновляє мене.

До Госпіча вертаюся на авто працівниці музею, яка радить шукати притулку в готелі "Анна". Впустили, а маячило шукати ночівлю десь в бурянах. За дві ночі і літру звичайної води - заплатив 75 і 25 євро. Не встиг спитати офіціантки яку "цілющу воду" продає, вона миттєво зникла і більше її не бачив.

Неділя 17.6.2012 Сказати, що добре виспався, не можу, бо далеко за опівніч в ресторані гриміло хорватське весілля. Зато снідав з шведського стола досить смачними наїдками. Спитався, де гімназія в якій вчився Тесла? Показують. На стіні учбового закладу є три вивіски, але жодна з них без його прізвища. Оглядаюся далі і бачу в скверику велику чорну стелу. Невже людині, яку називають електричним Прометеєм і ставлять поруч з Леонардо да Вінчі? Так! Але видовище жахає: гранітна плита заляпана битумом так, що викарбуваний на ній текст неможливо прочитати. Зверху покладено якесь сміття. Обіч чотири лавки. Для випивох певно: скрізь валяються порожні пляшки, посуда. Фотографую і лише на дисплеї проступають деякі букви тексту і по них можна впевнитися, що йдеться про великого земляка госпічан. Почуття гнітючі і думається: отака вдячність від тих хто зараз користується його електричними винаходами, інтернетом, мобільним зв'язком... Про малювання не може бути й мови. Мені мниться: тікай звідси найшвидше - пропадеш! Вертаюсь до готелю, збираю речі, спішу до автовокзалу. Там до Загреба вже стоїть автобус...

В столиці держави теж щастить: через годину вирушає поїзд до Катовиць. В вагоні не блаженствую: з сусіднього купе лунає п'яний лемент, пісні, звучать свистки, пищалки, труби. То їдуть в Польщу хорватські фанати вболівати за гру своєї команди в чемпіонаті Європи з футболу.