Четвер 10.5.2018 Треба ж, приснилося. А саме: я в Москві. З'їзд СХ РФ. Іду вулицею. Поряд приятель-колега Анатолій Якушин, а з ним Дмитро Рогозін. Державний муж знайомиться, питаючися: Как звать? - Иосиф. - Еврей? - Ні, художник. - А, художников много! - Ну, тоді я українець. Бачу в міністра кругляться очі. Кажу: Успокойся, Діма, я советскій українець. Візаві засміявся, але продовжує: А сейчас-то ты кто? Мовчки дістаю з торби самогон і мовлю йому словами Висоцкого: Давай-ка посуду. Пей! - Кому говорю. Будь здоров! А далі заспівав: Ще не вмерла України... На цьому пробудився. Дивлюся на годинник. Там рівно 3.

Сьогодні закінчився показ на ютубі надзвичайно цікавого 3-серійного фільму Леоніда Парфенова «Русские евреи». Дивився і думав: коли ти не їх роду - не чекай нагороду. Правда, таке мислення панувало долю хвилини. Бо згадалися 70-роки. Тоді моїм плакатним творам «Тарас Шевченко», «Этот день победы»,»1945-1975. За мир, прогресс, сотрудничество» Марк Черняховський редактор видавництва ЦК КПСС «Плакат» відразу дав дорогу до друку. А хто я був на ту пору? - молодий, провінційний художник. Від того часу та до понеділка 26.02.2018 злетіло 45 літ. Якби серед членів виставкому художньої виставки «50 ЛЕТ БСХ» був хоч один такий чоловік, то за картину «Григорій Сковорода» напевно піднялася б його рука. І постер »Михаил Булгаков» Анатолій Федоренко не посмів би назвати провокаційним, діючи самодурно так.

Друге за день. Багато моїх друзів по fb позують-фотографуються в червоноармійських пілотках. Хочеться сказат: накаркаєте. Ставте тихо молитовну поминальну свічку.

Субота 15.7.2017 Треба ж, приснилося таке в ліжку готелю на пленері в польському Ланцуті. А саме: я в Москві. З'їзд СХ РФ. Іду вулицею. Поряд приятель-колега Анатолій Якушин, а з ним Дмитро Рогозін. Державний муж знайомиться, питаючися: Как звать? - Иосиф. - Еврей? - Ні, художник. - А, художников много! - Ну, тоді я українець. Бачу в міністра кругляться очі. Кажу: Успокойся, Діма, я советскій українець. Візаві засміявся, але продовжує: А сейчас-то ты кто? Мовчки дістаю з торби самогон і мовлю йому словами Висоцкого: Давай-ка посуду. Пей! - Кому говорю. Будь здоров! А далі заспівав: Ще не вмерла України... На цьому пробудився. Дивлюся на годинник. Там рівно 3.

МИР ТРУД МАЙ Моя Світлана вже не може їздити до саду-огороду. Тому коли збираюся туди, просить: обніми там від мене горіх. Що з задоволенням виконую. А дерево, між іншим, з Полтави і має цікаву історію. Коли на початку перестройки давали містянам землі під дачі, мені приятель Григорій Йосипович Бука - Царство Небесне тобі, друже! - привіз з своєї батьківщини і дав сажанець. То ж посадив горішок на своїй "фазенді". Виростав він славно так під 3 метри до того часу, як випала нагода поміняти землю ближче до Бєлгорода. Залишити друга не міг і викопав. Та везти величеньке деревце в електричці було б проблематично. Тому спиляв основний стовбур, залишивши при обрізаному корінні невеличкий пагін. І що ви думаєте? - прийнявся «українець». Вистояв, дає добрі врожаї. Плоди дятли розносять по огороді, вони укорінюються, а я висаджую по місті. Якби жителі були всі добрими та бережливими людьми, то мали б розлогий горіховий гай. А так живі лише десь під 15 дерев, що вже починають плодоносити. Подібно, «українізація» столицы Красного Пояса діє. «Медленно, но верно», як примовив би Остап Бендер. 

Четвер 1.2.2018 Друзі, вітаю з лютим-місяцем і бажаю, щоб він нічим не засмутив… Моя Світлана кожного ранку встає з словами: Как кружится голова! - Радій, що вона в тебе є, - заспокоюю дружину. Сьогодні розповіла, як озеленювач ДК «Юбилейный» в Бєлгороді 80-х її там молода подруга грузинка Лалі прийшла до директора з жалобою: Привезли Chuёвый земля! Петро Луценко розсміявся та питає: Хто тебе так навчив? - Художник Борис!… До речі, до жінчиного дня народження пять днів, тому буду забавляти вас від неї споминами, при тому не скабрезними. А за цей мене вибачайте!

Пятниця 2.2.2018 Ізостудія ДК Харківського тракторного заводу з 1959 року стала моїм початком знайомства з Світланою. На ХТЗ вона працювала розмітницею картерів, я - трактористом. Потім було художнє училище. Очевидно, їй одного разу сподобався мій малюнок і вона від захоплення плеснула мене по плечу, мило приказуючи: можна тебе трахну? - А потім я тебе! - ляпнув, не думаючи, у відповідь… Обоє розсміялися, і живемо з такою усмішкою по сьогодні.

Субота 3.2.2018 Памятаю, до нас студентів, що в колгоспі Великого Бурлука збирали кукурудзу приїхав наш з училища якогось «комунізму» викладач «K» читати лекцію. Лежимо на соломі в клуні, а він, недавній полковник танкового училища, говорить про міжнародне становище. Правда, спочатку запитує: В тебя, Коваленко, отец воевал? - Так. І загинув. - Хорошо! - А твой отец, Зозуля? - Загинув. - Очень хорошо! - А твой, Зайцева (Бобенчик)? - Теж загинув. - Ну, видите как хорошо!… А її мама говорила про «ті» часи: Сталин кур заставлял доить. На що сестра жінки заперечувала: Иосиф Виссарионович был очень скромным человеком и ходил в одних сапогах. Що сказати? - буває, яблуко від яблуні далеко котиться. 

ЧЕРЕЗ ДВА ДНІ В СВІТЛАНИ ГУЛЯНКА 

Неділя 4.2.2018 Мене Бог любить! Дійсно, після закінчення поліграфічного інституту у Львові з 1973 по 1990 рік щорічно двомісячно перебував в будинках творчості, тобто 5 років академічного часу. Жінка теж неодноразова учасниця пленерів на «Академической Даче» і «Горячий Ключ». Одного разу референт СХ РФ Наталія Євсеєва записала в звіті: Светлана Бобенчик прирожденный пейзажист. А в Бєлгородському Союзі художників «Ч» зустрів питанням: Ты умеешь шить? - Умею. - Вязать? - Умею. - А вышивать? - Умею. - Ну, и занимайся этим! Правда, згодом, коли до міста прибув виставком регіональної виставки «Край Черноземный», то Віктор Непянов з Пензи дорікав: Чего не показываешь свои работы? Они в самый раз!… Юрмала. Балтійське

ПІСЛЯЗАВТРА ВІТАЛЬНІ ОБІЙМИ

Понеділок 5.2.2018 … поставила етюдник і пишу. Несподівано побачила за спиною двох мужиків в фуфайках. Стала собою загороджуватися від настирної цікавості. Колега, який стояв невдалік, бачив цю сцену і потім говорив, що це виглядало дуже комічно. Бо «трактористами», як виявилося, були Народні художники СССР брати Олексій і Сергій Ткачови. А ще був випадок коли глядачами письма були справді місцеві механізатори. Вони хвалили: Хорошо, мама, рисуешь. Но почему ты не изобразила вон то здание? - Да не интересное. Не смотрится. - Нет, изобрази его! Оно очень важное. Згодом я взнала - то був сільський кабачок.

БОЖЕ, ДЯКУЮ ТОБІ!

Вівторок 6.2.2018 Сьогодні мій день народження. Бог подарував мені трьох добрих і здібних мужів: чоловіка Йосипа, сина Дмитра і онука Діму. А ще гарну невістку Любу, привітних родичів і подруг. Я щаслива і здорова. Живемо в Білгороді майже 50 років - місто впорядковане, мирне, самодостатнє. Надіюся, держава позбудеться новітніх негараздів, здружиться з навколишнім світом і ми знову станемо дивитися… телевізор. Отже, вітаю вас всіх словом, повторюючи любиме від чоловіка - БУДЕМ ЖИТЬ!

публмкация каталога

Здесь находится каталог выставки Светланы и Иосифа Бобенчик. "Люовь и творчество 75"
https://drive.google.com/file/d/0B38AW6Jvm1qmd1NFa1hMTWR4TkE/view?usp=sharing