ПІД НЕБОМ ВІТЧИЗНИ. 2008

ЧУГУЇВ. В ДВОРІ ТОПОГРАФІЧНОГО КОРПУСУ НЕ ГРАЮТЬ СУРМИ. 2008

ДІВЧИНА З ТРОСТЯНЦЯ. 2008

Власність Тростянецької художньої галереї

ПОДАРУНКИ  НЕВДАЛИМ ЖЕНИХАМ. 2007

ПЛИТКА МОЄЇ БАБУСІ. 2008

МУЗЕЙ -САДИБА ФЕДОРА ТЮТЧЕВА В ОВСТЮГУ. 2002

власність Харківського художнього музею

БЕЛГОРОД

Неділя 28.09.2008 Наша слива цього року вродила добрий урожай. Нарвав кілограмів 20 і повіз додому. Маршрутним авто керував верзила років під 27, пострижений під бойовика. Стою за його спиною і розглядаю інтер'єр кабіни: зверху, над кермом, висить портрет Сталіна, а під ним - іконка православного святого. Хто саме - не розгледіти. Звучить музика, але не гучно. Не став прислухатися, бо впевнений, що англоязичний лемент. І помилився: співався "владимирский централ".

Розповідаю вдома Світлані про цей дорожний сюжет, вкотре цитуючи Федора Тютчева, що "Умом Россию не понять, В Росс..." Не верь! - зупинила дружина на півслові і не дала закінчити вірш.

ПЕЧЕНЕГИ. БЕРЕГ ГЕНРИХА СЕМИРАДСКОГО. 2004

ВАДОВИЦЕ. 2007

МУЗЕЙ-УСАДЬБА ПАПЫ ЯНА ПАВЛА II В ВАДОВИЦАХ. 2006

ИСТОРИК РИЧАРД ПАЧУЛТ. 2006

собственногсть частной коллекции

КРАКОВ

Пятница 29.06.2007 На подьезде к городу Катовице меня обокрали, усыпив в купе вагона. Стянули сумку с деньгами, фотоаппаратом, адресами, документами и охотничьими колбасками, которые только испробовал в начале пути от Кошалина. Смачні! О пропаже в полиции составили протокол и спровадили в российское консульство Кракова. Там, чиновник сотворил куда более уничтожающий шок, говоря: документы на возвращение, возможно, сготовят дней через 5, готеля у нас нет и денег также - нам даже на канцелярские товары их не выдают. О, великая Россия!

Решил искать Люцину Борецку, и сначала союз художников. Найдя его, открыл рот конторским женщинам, что я русский художник и... получил третье бамс! по мозгам: это ваши проблемы. К счастью, в помещение зашла дама, художница очевидно, и с ее помощью связался по телефону с коллегой по пленэрах в Козле, и та забрала в свою мастерскую. Тебе повезло - я сидела на чемодане,- утешила спасительница, отдавая ключ от ателье. Вот сахар, кава и диван - живи сколько надо!

Суббота 30.06.2007 В надежде обзавестись валютой, способной разнообразить меню и обеспечить проезд на родину, ищу удачи в резиденции польских королей. Там, расставив этюдник, пишу замечательный ансамбль Вавеля. От внимания туристов распирало дух, но кошельки никто не доставал. В галереях также говорили, что только продают, а не покупают живопись. Советуют пойти в ресторан "Калинка", которым владеет русская хозяйка - она поможет. Не верю, а потому не иду.

Вторник 3.07.2007 Однако, я победил, выдержал с Божьей помощью все невзгоды. На 5-й день мне вручили проездное удостоверение и, забывая обиду на МИД РФ расцеловал его представителя в лице Владимира Цявлинского, декламирую ему стихотворение краснодарского поэта Николая Зиновьева:

В степи, покрытой пылью бренной,

Сидел и плакал человек,

А мимо шел Творец вселенной,

Остановившись, он изрек:

"Я друг униженных и бедных,

Я всех убогих берегу,

Я знаю много слов заветных,

Я есмь твой Бог. Я все могу.

Меня печалит вид твой грустный,

Какой бедою ты тесним?"

И человек сказал: "Я - русский",

И Бог заплакал вместе с ним.

Всё же вагонные бандиты не были супер-профессионалами: будь они внимательнее - достали бы с нагрудного кармана бумажку в 100 злотых. А она-то и стала спасительной деду.

РУКОВОДИТЕЛЬ ПЛЕНЕРОВ АДАМ ЗБИГЕНИ. 2005

КОШАЛИНСКОЕ ВЗМОРЬЕ. 2007

Собственность исторического музея в Саноке (Польша)

ДВОРИК ЯГЕЛЛОНСКОГО УНИВЕРСИТЕТА. 2002

ВИД НА КОСТЕЛ СВЯТОГО НИКОЛАЯ В КОПЕРНИКАХ. 2007

ПЛЕНЕР В КЕНЗЕЖИН-КОЗЛЕ

Вторник 19.06.2007 Польская земля, как лоскутный ковер талантливого художника: засеяна-сшита добротно, межей- стежков не разглядеть, нивы-пятна играют там свою цветовую музыку. В десяток-двадцать домов, яркими букетами вкраплены в пространство села.

В одно из таких вьезжаю. Коперники. Здесь корни предков знаменитого создателя гелиоцентрической системы мира. И фамилия Николая, как и жителей местности, происходит от латинского сuprum-медь. Здесь ее добывали средневековые немцы, и может поэтому называют астронома своим. Так, по крайней мере, меня просветила местная учительница.

...Располагаюсь для работы на краю деревенского огорода, но налетевшая туча чуть не сорвала желание списать вид на костел Святого Николая, брызнув добрым ушатом теплого дождя, от которого к счастью, крыша часовни уберегла. А вскоре засияло и солнышко. Но, вижу, наступает другая беда: в мою сторону идет женщина, судя по походке, на подпитии. Оказалась хозяйкой пшеничного поля. Здороваемся. Начало разговора не сулит дружбы, ибо меня идентифицировали, как русского. Но слово по слову, моя мягкость и искренность меняют настроение. К тому же подоспело подкрепление со стороны подошедшего супруга. Супер! - оценил Янек мой образ и меня стали приглашать в дом на каву. Вежливо отказываюсь, обьясняя необходимостью успеть на последний автобус до Козле.

ЧУГУЕВСКИЙ ПЕЙЗАЖ. 2007

ЛЕТЧИК СЕРГЕЙ КОЦАРЬ. 2002

ЛЕТЧИК ИВАН СИМОНОВ. 2007

собственность частного собрания

ЧУГУЕВ 5.08.2004 Наша группа подводит итог двухнедельного пленера, посвященного 160-летию Ильи Репина. Я люблю чугуевский край, а потому удалось написать и выставить более десяти холстов с полями, Северским Донцом, портретом командира Чугуевской авиабазы полковником Симоновым. Иван Митрофанович отблагодарил, дав слетать на Ан-26 и подержаться за штурвалом в полете. А еще обещан летный шлем.

Незабываемое празднество! Какие содержательные встречи, знакомства, сколько умных слов услышано! Но были и такие, так обильны эпитетами, что становилось слегка неловко. Особенно, когда перед представлением очередного говоруна произносилось: народный, заслуженный, лауреат, академик, профессор, доцент, руководитель, президент, председатель, автор и член... Думалось при этом: интересно, помнят слушающие его какую-то картину, образ? Наверное, не многие, скорее родственники и близкие. О творениях же Ильи Ефимовича, уверен, знают все, и спроси - назовут. Поэтому, пред его именем можно бы быть поскромнее.

 ПОЛЕ  ХОРТИЦІ. 2004

СВЯТІ БЕРЕГИ ХОРТИЦІ. 2004

ПЛЕНЕР В ЗАПОРІЖЖІ

6.09.-21.09.2004 В місто прибули рано, нас зустріли на вокзалі і повезли в готель "Хортиця". Ще з вікна авто зрозумів, як пощастило: бути в колисці Запоріжського козацтва, милуватися великою рікою і жити на знаменитому острові. Приїхали художники майже з усіх областей України і навіть з Москви, не всі живописці, не "генії", але досить відомі. Всього 27 чоловік і серед них я не самий лисий.

Вдалося написати Дніпро, і місце, де за легендою, загинув преславний князь Святослав, навіть те поле, на якому, як казав Шевченко в "Посланії землякам", мудрий німець картопельку садив. Чудовий пленер, добра праця! По закінченню гульнули. Я мовив тост: "Якщо Київ голова, то Хортиця - серце України. По тому, як острів себе почуває, можна судити про здоров'я держави. То ж будемо помагати йому творчою працею - за художників!"

Коли везли до поїзда, і дивлячися на миготіння за вікном міста, сумно признався: як добре, що покидаю його! Що, не сподобалося у нас?- спитав здивовано Саша Жолудь. Ні, все було дуже добре. Просто тому, що не бачитиму безліч настирних повсюди білборд. Прибуваю в Росію і в ста метрах від свого дому бачу ту саму "морду"і читаю: "Украинцы Белгорода голосуют за..." О, Боже!

плакат 1995

ЧУГУЕВСКАЯ НИВА. 2008

КОВЫЛЬ ДИКОГО ПОЛЯ. 2006

ПОЧЕТНЫЙ ГРАЖДАНИН ЧУГУЕВА ВСЕВОЛОД МИЩЕНКО. 2001

17.10.2003 О, пятница! Харьковский храм искусства стал на уши не по поводу открытия там моей персональной выставки "Степ широкий, то мій брат", а от известия, что в музей едет Председатель правительства Ирана. Директору приказали всех старушек спрятать, или хотя бы одеть им платки. Труднее всего предстояло снять картины с обнаженными женщинами. Но падишах, как назвала будущего гостя Ира, не приехал.

Открывали экспозицию на час позже, но зрители не разбежались, было их много и все дорогие: родичи Светланы, коллеги из Белгорода, российский консул в Харькове, однокурсники-харьковчане с чугуевскими моими доброжелателями. Цветами заваливали как памятник и славили, не жалея добрых слов. Я не оставался в долгу и благодарил-благодарил: Андрея Жуковского, Валентину Мызгину, Виктора Ковтуна и ушедших из жизни моих бывших учителей Харьковского художественного училища Антонину Ткачеву, Анатолия Луценка, директора Леонида Андриевского, которым и посвятил выставку. Кроме шуток и кстати, провоз ее через обе границы следовало бы назвать подвигом, награждая меня орденом мужества.

Финиш был за столом, талантливо сотворимым крестницей Ирой, где Валерий Черкесов прочитал єкспромт:

Почетом, лаврами увенчан

На Харьковщине друг Бобенчик.

Он покорил всю Украину,

Хоть русским стал наполовину.

Да! У таланта нету наций,

Как и в кармане ассигнаций.

ПЕВИЦА АНСАМБЛЯ "СЛАВЯНОЧКА" ЗИНАИДА ГОЛУБОЦКА. 2003

собственность частного собрания

ЗЕМЛЯ ГУЛЯЙ-ПОЛЯ.1999

Власність Львівського палацу мистецтв

ПЕТЕРБУРГ Середа 02.07.2008 В Академії мистецтв чую стару пісню: "Комнату Тараса Шевченко не можем сегодня открыть..." А я знав, що так буде,- відповідаю. І це вже в п'ятий раз. Про що опублікував в журналі "Звонница". Ох, тут чорнява молодиця захвилювалася і з справжнім южнорусским (знайомився - з Мелітополя) темпераментом стала заперечувати небажання відкривати "тараску". Яка ж неправда, коли Ви своїми діями це зараз підтверджуєте?- не здаюся. Але, щоб не подряпали, тікаю з "хати". Правда, через хвилину вертаюся, щоб подивитися розклад музею: може сьогодні вихідний день, а я ломлюсь. Читаю-фотографую: "Музей открыт с 11 до 18 часов. Выходные дни: понедельник и вторник". Краєм ока помічаю ціну за вхід: 500 і 1000 рублєй. Ого, добрий бізнес! Може президент України і дістане гаманець, а для нас чого гриміти ключами-засовами? Так що хай українська святиня почекає зарубіжних багачів.

Другу прикрість мав на виході з вузу, коли хотів купити в кіоску підрамник. І дістаю гріш в 190 ре. А клинці де? - питаюся. Клинья отдельно. 27 рублей, - відповіла дівчина. Подумалося, скоро в культурній столиці за щі і ложку будуть брати окрему платню.

плакат 1997

плакат 1986

плакат 1986

ПЕТЕРБУРГ

        Четвер 25.01.2007 Кожного разу, приїзджаючи в місто, хочу відвідати Меморіальний музей-кімнату Тараса Шевченка, який знаходиться в приміщенні художнього інституту імені Іллі Репіна. І завжди невдало. Попередніх кілька не мали успіху через хворобу завідуючого, відсутність чергового. А передостання з-за ремонту до 300-ліття Петербургу. Сьогодні нема екскурсовода. Не вірю. Почав просити, кажучи, що я  з України, художник і таке інше. Покликали науковця. Та прибула жінка стала нити: "Эта "тараска" вот так нас достала! И вообще, мы ее открываем для больших групп, а для Вас одного столько бумаг-печатей  собрать нужно, что за день не управишься. У нас через этот музей два министерства расположились: образования и культуры. А они между собой враждуют.  Доходит до того, что предлагается Тарасово жилище совсем закрыть. В освободившейся комнатке открыть торговый киоск. А в фойе - танцевальные залы. Пусть учебное заведение этим выживает, поправляя свое финансовое положение". Дивлюся на недолугу даму і кажу: "Как же так? Весь мир почитает  гения, а Вам он надоел? Не рецидив ли это политических разногласий между Украиной и Россией?" Та що там, співрозмовниця навіть не моргнула оком. До речі, в сусідніх залах, поряд з "тараской", експозиція студентських робіт і там чергують, аж дві дуже привітні дами.   

ПЕТРОПАВЛОВСКАЯ КРЕПОСТЬ. 2002

ФИНСКИЙ ЗАЛИВ У РЕПИНСКИХ ПЕНАТ. 2001

собственность частной коллекции

ЛЕТНИЙ САД В ПЕТЕРБУРГЕ. 2002 

ПОДОРОЖ ДО ДНІПРА

Неділя 20.07.2003 ..."поховайте мене на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно..."Малюю вид з Чернечої гори і думаю: чи сподобався би мій твір Шевченкові? А сам собі кажу: О, великий Тарасе! Яке прекрасне пристанище, Ти вимолив у Бога! Яка велична Земля світиться перед Тобою! Всі мавзолеї світу не зрівняні з Твоїм - такі дрібні, пихаті.

Пишу дніпровий простір захоплено. Скінчивши, бачу: малювати ще і малювати. Надіюся вернутися. Добре б з дітьми, друзями, земляками. Думається, кожний, хто себе поважає, зветься українцем, і просто - доброю людиною, повинен побувати на цих горах. Щоб зійти до підніжжя добрішим, розумнішим.

Спускаюся і читаю в середині сходів кам'яну плиту: "Дай Боже, коли-небудь, хоч на старість стати на тих горах окрадених у маленькій хаті. Хоча серце замучене, потрачене горем принести і положити на Дніпрових горах"... Тільки бездушний не здригнеться від тої великої скромності, мудрості і тужної чистосердечності.

ВИД НА ДНІПРО З ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ. 2003

КАНІВ. ВИД НА ТАРАСОВУ ГОРУ. 2003

Власність Білгородського художнього музею 

НА БАТЬКІВЩИНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Понеділок 21.07.2003 В Моринці прибув о півшостої ранку за київським часом. Село ще спить. І мені не завадило б подрімати, адже на вокзалі в Городищі зовсім не спав. Отже, облюбовую собі містечко під тином садиби-музею Тараса Григоровича. Правда, не вдале, бо лежу на схилі і весь час приходиться підтягувати, сповзаюче вниз, тіло. Сонце тільки починає пробиватися крізь віти яблуневого саду. А птахи вже метушаться, заводять пісні. Стало оживати і село: загелготіли гуси, заревли корови, застукали молотки по залізу припонів. Відкрив очі від несподіванки: А Ви собі малюєте? Ну, малюйте, як маєте здоров'я, - проронила бабуся, що йшла з козою. Від чого і щезла турбота про сон. Став лаштуватися до роботи.

Шукаю сюжети, знайомлюсь з людьми. А малюю Тарасову хату, бо вона впорядкована, науковці привітні. Жінки зуміли створити дійсно живий куточок, в якому відчуваєш присутність святої людини. Село ж, справді, виглядає як в рядках поета, де мовиться, що "погоріло і люди наче подуріли". Працюю захоплено і спішу, бо чути далекий грім, в небі збираються хмари.

В Кирилівці настигли: вперіщила така шалена злива, що якби не впустили в музей, то мабуть втопився б. За новий етюд нема мови. Є залишок часу, щоб подивитися на хату дяка, де вчився малий Тарас, та побалакати з науковцями. Складається враження, що музеї України (Росії теж), як держава в державі: за парканом руїна, а тут-Божа благодать. Спасибі вам, дорогі жіночки!

ШХУНА "ШЕВЧЕНКО" НА БЕРЕЗІ АРАЛУ. 2002

Власність Українського фонду культури в Києві

РУЇНИ НОВОПЕТРОВСЬКОГО УКРІПЛЕННЯ. 2002

ФОРТ ШЕВЧЕНКО. "Каплиця полеглим російським воїнам 

в поході на Хіву в 1717 році". 2002 

ФОРТ ШЕВЧЕНКО."Іір Умірбаєва - дружина першого директора меморіального 
заповідника імені Тараса Шевченко Есбола Умірбаєва" 2002

КАЗАКСТАН. 

     Пятниця 17.05.2002 Вчорашні дорога з Актау до Форта Шевченко і пошуки сюжетів добре втомили. Сьогодні я дивовижно витривалий, працьовитий. Намалював  "Берег Каспію", "Землянку Шевченка", "Каплицю загиблим російським воїнам в 1717 році" і "Руїни Новопетровського укріплення". Творіння останнього  образу надзвичайно хвилювало. Невже стою під небом і на землі,  де провела мученицьке життя велика Людина? Сім літ під палаючим промінням сонця і пронизливим північним вітром. Серед каміння, піску, де лиш захід тішив вузькою смужкою моря, бентежив уявою, що там за ним, такий же синій Дніпро і зелені степи.  Питаюся, уявляючи тих, хто говорить в наших краях: "А він, Шевченко, все плаче і плаче...". А ви - веселі, теплі, ситі - чому ж у вас нема ні вірша, ні картини? Яким словом, яким кольором тішите сучасника? Що залишите доброго?

    Живу в Суюн Нурсулу. Вона зам.директора меморіального заповідника ім.Тараса Шевченка, сім'я 4 людини, живуть скромно. Зважаючи на це, стараюся уникати застілля, щоб не бути їдоком. Встаю з сонцем, коли ще всі в снах, не приходжу на обід, вертаюся в темноті. І, по правді кажучи, їсти не дуже хочеться. Тільки пити-пити.  Містечко невеличке, робочих місць обмаль, привоз товарів, тої ж води, не скорий і дорогий. Проте, невибагливість і дружелюбний характер казахів, їхня віра в краще завтра, створюють позитивний   настрій життя. А чого варте зізнання, що "Шевченко наш"? Хотів би чути такі слова в Україні!

         Вчора Суюн повела в сім'ю першого директора музею Есбола Умирбаєва. Його старенька вдова, невістка з сином влаштували привітне чаєпиття по-казахськи і мені довелося сісти на килим, підігнувши калачиком ноги, і добре, що вмію це з дитинства. А сьогодні в дворі заповідника зустрів землячку з Дніпродзержинська. Живе в Актау, розповідає про дуже діяльну в краю українську діаспору і запрошує в гості. Обов'язково приїду. Тільки в другий раз. А ця хай буде моєю першою прощою до нашого великого  пророка.

плакат, 2004

ТРОИЦКАЯ ЦЕРКОВЬ В ДИКАНЬКЕ. 2002

МУЗЕЙ-УСАДЬБА ИВАНА КОТЛЯРЕВСКОГО В ПОЛТАВЕ. 2003

ХАТА ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В ЧОРНУХАХ. 2002

плакат, 1994

ПОЛТАВСЬКИЙ ШЛЯХ

     Четвер 01.08.2002 В Чорнухах моросить. Не до великих пошуків сюжету, а тому став малювати "Хату Григорія Сковороди". Реконструкція, але вдала і гарна. Перед сеансом зайшов до директора краєзнавчого музею і почув сумну розповідь про забуття місцевим чиновним людом імені і памяті великого земляка. Схоже, що його 280-ліття тут відзначать скромно.  Доказ, будинок  культури на центральній вулиці, що мозолить погоріллям. На фоні обвуглених стін красномовно і доречно дивиться бюст Маркса з словами про пролетарське єднання.

      Пятниця 02.08.2002 Спішу, благо не дощить, змалювати луг в Харсіках. Напевно,  на ньому малий Грицько пас гусей, бо це близько від того місця, де за словами вчителя Іллі Капусти, було  батьківське подвір'я. Ставлю малярську триногу в надії, що в ранній час глядачів не буде. Помиляюся. Через півгодини повз мого мольберта потяглася довга низка гусей з пастухом. Птахам я байдужий, а господаря  прошу не цікавитися моїм заробітком. Послухався і не став заважати, але  через годину його змінила дружина, яка сіла в траву близенько. І  гарній молодиці не відмовляю в спілкуванні, тим більше, що мені подобається її полтавський говір. Я теж малюю, але не так густо кладу фарби, як Ви,- говорила  Катерина і запросила в гості, щоб показати свої твори. Дуже доречно, думаю: замаячило надією поснідати і пообідати заодно. А зваживши, що не вечеряв, то вдячностям  на поклик не маю меж. 

      Поки Василь ставить на стіл миски з запашною картоплею і огірочками поруч, курячі стегенця, домашній хліб з сальцем та пляшку, запечатану кукурудзяним корком, роздивляюся живопис. На полотнах зображено багато підтинних мальв, танцюючих дівчат з козаками, ставки, але без лебедів. Дуже цікаво, продовжую чистосердечно хвалити художницю-аматорку.

   ...Впросив дозволити переночувати в клуні на сіні. Там, за деревяною перегородкою, слухаючи зітхання корови і шкребет козячих ріг по кориті, співаю думкою: невже я в раю? 

    

     

Плакат. 1987

Плакат. 1990

Собственность Дирекции выставок СХ России

СОЛОВЕЦКИЕ СВИДЕТЕЛИ. 2001. Собственность частной коллекции

СОЛОВКИ. У ВЕЧНОГО ПРИСТАНИЩА ПЕТРА КАЛЬНИШЕВСКОГО. 2001.

Собственность галереи Запорожского Союза художников

СОЛОВКИ

     Суббота 12.07.2001 Тарахтя смердящим дизелем, "Нерпа"благополучно шла навстречу солнцу. Его восход над светлой рябью вод и вырастающие из тумана зубцы Соловецкого кремля поражали несказанной красотой. А в воображении рисовались представления о тех, кто в прошлом подплывал к его берегам: атаман Войска Запорожского Петр Кальнишевский, священник Павел Флоренский и многие-многие  более близкого времени узники, ссылаемые сюда навечно. Печальные видения!

    ...А вот и плита надгробия последнего атамана Запорожья. Не уверен, что тут его пристанище, но надмогильный камень в ряду других положен у стен Преображенского собора. Читаю вырезанную надпись: "Наш Исус положил  душу свою на крест, не хочет смерти грешника. Здесь погребено тело в бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по высочайшему повелению  был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался в 1803 году октября 31 дня в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю. Блаженны мертвiя умирающій, о господе. Аминь! 1856"

    Вот такие слова. И думается. За какие "вины" цари Петр и Екатерина губили вождей Украины известно. А за что нынешние лидеры ввергли русский и украинский народы в нищету и обрекли на вымирание? Дальше: в самом великом хотении столетний старик не смог бы вернуться на родину даже в карете. А если допустить, что достиг бы родной земли, то читали б мы его надмогильную эпитафию? Поезжайте в Новопавловку моей Днепропетровщины: там, на заброшенном погосте, ставшим песчаным карьером, солнцу и непогоде открыты кости соратников атамана. Их черепа нынешние потомки буцают, как мячи. И лежала бы могильная плита в фундаменте какого-нибудь ДК им. Клары Цеткин. На Соловках сбереглась - тут валунов премного. 

 

ТАМАНЬ. ВИД НА КЕРЧЕНСКИЙ ПРОЛИВ.2001

ТАМАНЬ

Среда 09.05.2001 Благополучно минуя Новороссийск и Крымск, автобусом качу в "самый скверный городишко" и к водам пролива, в которых контрабандисты хотели утопить Михаила Лермонтова. Но в столицу Тмуторакани добрался лишь с помощью частного "жигуля". Водитель оказался очень добрым человеком: не только привез, но и показал берега, где высаживались казаки после розгрома Запорожской Сечи. Им тут поставлен памятник. В скверике не одинокого: в десятке метров от него взгроможден бюст вождя мирового пролетариата, которому местные козы изрядно натерли нос.

9-е мая не самое подходящее время для живописания. Несмотря на ветренную погоду, берег пролива полон подвыпившего и удивительно доброжелательного к художнику народа. И мне светила удача: я написал "Вид на Керченский пролив", осуществив свое давнее творческое желание.

Счастливый, бреду в гостинницу к долгожданным одеялам. По дороге, правда, пытались заманить в музей местного виноделия на дегустацию, но такое не входило в мои планы и возможности.

КАНЬОН В СУХАРЕВО. 2007. Собственность музея-диорамы в Белгороде

ХОЛКИ. 2004. Собственность Галереи им.И.Репина в Чугуеве

ДУБОВОЕ. 1998